15582Типологія сюжетних ліній українських та перських народних казок.

Типологія сюжетних ліній українських та перських народних казок

			Вступ .
Український  народ  завжди  підтримував  тісні  взаємостосунки   зі   своїми

Схід, де в розквіті були  астрономія,  математика,  медицина  і  література.
Туди їздили наші дипломати, купці, допитливі мандрівники. Вони привозили  на
Україну ювелірні вироби, математичні приладдя, лікарські рецепти і, не  менш
цінне, - народну творчість у вигляді притч, казок, прислів’їв. Усе це  стало
невід’ємною частиною української культури.
Фольклор україни теж  емігрував  на  Близький  Схід.  До  нас  приїжджали  з
неабияким зацікавленням, занотовували цікаві факти з  життя  нашого  народу,
його історії, побуту та культури.
Відвідавши  україну  в  1652році,  антіохійський  патріарх  Павло  Алепський
писав, що по всій землі козаків усі вміють  читати,  знають  порядок  служби
божої та церковні співи, а священики навчають сиріт і не дають  їм  тинятися
неуками.
Великою  мірою  на  дослідження  відносин   Україна-Схід   вплинув   великий
сходознавець  Агатангел  Юхимович  Кримський.   У   своїх   фольклористичних
дослідженнях про культуру  сходу,  зокрема  про  народну  творчість,  вчений
дійшов висновку, що в культурному житті мусульман та  християн  дуже  багато
спільного, і що простий народ ніколи не проводив  чіткої  межі  між  різними
релігіями. Іслам визнає  багато  святих  людей  Старого  та  Нового  завіту.
Старозавітні  патріархи  Аврам,   Мойсей,  Ісайя  та   інші   -   вважаються
божественними пророками і в мусульман. Іса, тобто Ісус,  -  теж  є  для  них
великим пророком (але не богом).
Отже, ми можемо говорити про тісні взаємостосунки між Україною  та  Близьким
Сходом. А як щодо взаємодії літератур, зокрема усної народної  творчості,  в
наш час?
Для кожного народу усна народна творчість - цінний набуток.  В  ній  знайшли
втілення найзаповітніші мрії, помисли, сподівання багатьох  поколінь.  Серед
розмаїття фольклорних видів і  жанрів  одне  з  найпомітніших  місць  займає
казковий епос, який виник і розвинувся на основі  тисячолітньої  трудової  і
суспільної діяльності людей.
Казки досить повно й історично правдиво відображають шлях  розвитку  людини.
В них яскраво висвітлюються ознаки матеріалістичного  мислення  людей,  їхнє
прагнення  максимально  пізнати  навколишній  світ,  удосконалити   знаряддя
праці.
В  історії  будь-якого  народу  казка  відіграла  важливу  роль  у  розвитку
писемності, вплинула на багато жанрів  художньої  літератури  (пригодницький
роман, повість , новела, байка і таке інше).
Щодо української казки, то про неї існує  велика  кількість  літератури,  і,
бодай раз в житті, кожен з нас тримав  книгу “українські народні казки”.
Вище зазначалося про те, що  взаємозв’язки  літератур,  культур  України  та
Сходу існують. Я ж поставила собі за  мету  дослідити  взаємини  української
народної казки та східної, зокрема перської народної казки.
Почну з того , що усна народна творчість Ірану дуже  різнобарвна  й  багата.
Здавна перси полюбили казку – ще великий  Фердоусі  (Хст.),  автор  відомого
іранського епосу “Шахнаме”,  залучив  до  своєї  поеми  багато  казкових  та
легендарних сюжетів.
Іран – дуже багата казками країна, які з давніх-давен були розповсюджені  не
тільки в самому Ірані, а й великою мірою вплинули на фольклор та  літературу
багатьох країн, в тому числі й  європейських.  Але  перські  казки  набагато
гірше вивчені, ніж казки сусідніх  країн,  наприклад  Турції  та  Індії,  та
фольклористи справедливо вважають , що  підготовка  наукового  довідника  по
Ірану - одне з важливих завдань сучасного  казкознавства.  Навряд  чи  можна
сподіватися на швидке вирішення цього  питання  -  польові  записи  казок  в
Ірані проводилися епізодично, в  основному  європейськими  вченими,  і  лише
недавно самі перси почали досить серйозно займатися своїм фольклором.
Великою допомогою у цій справі буде вивчення  фольклору  інших  народів,  що
розмовляють перською мовою і, в першу чергу, таджицького.  Зараз  в  Душанбе
обробляється  величезний  архів  таджицьких   казок,   які   зібрали   вчені
Таджикистану, а публікація цих матеріалів буде важливою  подією  у  вивченні
фольклору Ірану.
Основна мас перських казок має  усне  походження,  їх  розповідають  у  колі
родини, їх виконують на площах, базарах і в  кав’ярнях.  Але  досить  значну
кількість казок і анекдотів  було  вже  давно  записано  самими  персами  та
іншими народами, які  входили  до  складу  середньовічного  халіфату,  і  ці
казки, що також не досить  добре  вивчені,  донесли  до  нас  рукописи,  які
зберігаються  в різноманітних сховищах багатьох країн.
Але збирання та публікація казок в Ірані почалися  порівняно  нещодавно.  Як
відмічав Є.Е.Бертельс майже усі  записи  казок  в  кращому  випадку  сягають
кінця минулого століття. До того ж цих записів видано дуже мало. Лише в  30-
роки з  розвитком  нової  перської  художньої  літератури  та  національного
літературознавства, зросла зацікавленість у збиранні  та  публікації  творів
усної народної творчості.
В 1931 році редактор газети  “Насіме  саба”  Кухі  Кермані  видав  невеличку
збірку селянських народних пісень, так званих  фахлавіят,  що  складалися  з
чотирьох напіввіршів (месра). Через 7  років  він  опубліковує  нову  збірку
селянських пісень, яка за об”ємом була значно більшою і  називалася  “Сімсот
селянських пісень Ірану”.
Цікавлячись піснями ,  Кухі  Кермані   під  час  своїх  мандрівок  по  Ірану
звертався і до народних казок.
В 1936 році він опубліковує в Тегерані  деякі  з  них  під  назвою  “Чахарда
асфане аз асфанехає Іран” (“чотирнадцять селянських казок Ірану”).
Велика  заслуга  у  вивченні  та  збиранні  перського   фольклору   належить
майстрові іранської новели Садеку Хедаяту.
В 1931 році він видає  збірку  народних  віршів,  пісень,  загадок,  ігор  і
називає її “Аусане” (“Казки”). В передмові до збірки Хедаят  закликає  людей
приділяти якомога більше уваги  збиранню,  вивченню  творів  усної  народної
творчості.
З великою любов”ю Хедаят збирав народні казки. Частина з них - “Пан  мишка”,
“Шангул  і  Мангул”,  “Каміння  терпіння”  -  вперше  була  опублікована   в
тридцятих  роках  в  тегеранському  журналі  ”Маджалете  мусікі”  (“Музичний
журнал”).
Садек Хедаят уважно вивчав, обробляв та готував до програми по радіо  записи
казок, що надходили з різних куточків країни.
У зв”язку з демократизацією країни та поширенням передових ідей  в  перській
літературі та літературознавстві в 40-х роках значно  зросла  зацікавленість
у вивченні усної народної творчості.
Визначною подією в матеріальному житті Ірану слід визнати  появу  однієї  за
іншою трьох збірок перських народних казок (1945-1949), які  зібрав  відомий
іранський казкар Мохтаді Собхі. він же вперше видав збірку казок-легенд  про
Абу-Алі Сіна - великого філософа і лік