Новости Словари Конкурсы Бесплатные SMS Знакомства Подари звезду
В нашей
базе уже
59876
рефератов!
Логин

Пароль

Кризис крепостнических отношений на Украине

Кризис крепостнических отношений на Украине.
Кризис крепостнических отношений на Украине Міністерство освіти і науки Украіни
Дніпропетровський Національний Університет


Факультет украінськоі філології
та мистецтвознавства



Реферат
з історії


на тему:
Прикмети занепаду і кризи
кріпасницьких відносин



Виконала
студентка гр. УА-03

Перевірив



м.Дніпропетровськ
2003



План



1)Вступ. Розвиток феодально-кріпасницької системи.
2)Власне причини занепаду кріпасницьких відносин.
3)Напередодні відміни кріпосного права.
4)Висновки.



1)У першій половині XIX ст. теріторія України входила до складу Російської
імперії. З 1783 року наказом Катерини II було введено кріпосницьке право на
усій території України. В цей час на Лівоберіжжі з’являться чітко виражена
дворянська прослойка, яка з’явилася з кількості бившої казацької верхівки
- старшини. Для того, щоб забезпечити собі їх підтримку, царське правління
дарувало ім всі ті права, які мали російські дворяни. Згодом більша їх
частина підверглася русифікації, й починає вважати себе росіянами. Влада
Росії в Україні в цей час стає необмеженою. Царське правління намагається
усілякими методами довести, що український народ – усього лише невеличка
частина російського народу, яка тільки трішки відрізняється від російських
людей.


2) Важливою особливістю соціально-економічного розвитку України у складі
царської Росії у першій половині XIX в. (або, як прийнято казати, у
передреформенні часи) являвся прогресуючий процес розкладу феодально-
кріпосницької системи. Початок цього процесу можна віднести до другої
половини XVIII в., більш чітко він став проявлятися в останне його
тридцятиріччя. Промисловий переворот на Україні розпочався у 30-ті рр.
Широке використання машин на підприємствах, створення фабрик та заводів із
застосовуванням праці вільнонайманих, призводили до занепаду поміщицької
мануфактури і збільшення частки купецьких мануфактур, які грунтувались на
найманій праці. Це значно змінило склад робітників. Вільнаймані робітники
формувались з вільнонайманих селян, міщан і робітників-кріпаків, відданих
заводам «в оренду». У 30-50-і роки XIX в. протиставлення між старими
феодальними виробничіми відносинами й розвиваючимися виробничими силами
суспільства досягає стіпеню конфлікту, тобто переростає у кризу.
У недрах кріпосницької системи в цей період набувають розвитку нові
капіталістичні відносини, які з часом одержали повну перемогу над
поміщиками. Якщо у 1826 р. на Україні було 53,8% поміщицькіх і 46,2%
купецьких підприємств, то у 1861 р. підприємства становили вже 94,2%. Це
яскраво свідчить про занепад феодальної системи. Із застосуванням
машинобудівної, металургічної і вугілбної промисловості заклалися основи
майбутнього індустріального розвитку країни.
Сучасна вітчизняна історіографія відмовляється від існувавшої раніше
трактовки кризи феодально-кріпосницької системи як часу існування повного
занепаду. Поряд із проявами кризи (регресивними процесами, відбувавшимися у
поміщичїм селі, базувавшимися на кріпосницькій праці) спостерігався й
помітний розвиток виробничіх сил. Щоравда, відбувалося воно, перш за все,
на базі дрібнотоварного й капталістичного виробництва.
В умовах аграрної країни ці процеси найбільш рельєфно виявилися в
сільськогосподарчій сфері. Для феодалізма в цілому характерна феодальна
власність на землю (поміщика чи феодальної держави) при наявного дрібного
селянського господарства, мавшего свій земельный наділ й інші засоби
виробництва та включеного в економічну структуру господарства феодала. При
цьому господарство носило натуральный характер, а примушення було
позаекономічним (особиста залежність селянина від поміщика), властивим для
цього способу виробництва був й низький рутиний рівень використованої
техніки.
Проте, найбільш характерною рисою розвитку кріпосницького
господарства України було все глибше проникнення в них товарно-грошових
відносин, розширення сфери поміщицького підприємства. В кріпосному
господарстві Украіни вироблялась значна кількість товарного хліба,
збільшувались посіви цукрового буряка, інтенсивно розвивалось вівчарство,
будувались вотчинні фабрики і заводи, що посилювало експлуатацію селян.
Прикладом прогрессивного господарювання може бути маєток поміщика
В.Н.Каразіна (засновки Харківського університету) в с.Кручики Харківської
губернії. Він запровадив селянське самоврядування, дав змогу кріпакам стати
вільними, відробивши вартість землі, будівель, реманенту та худоби. На
Каразінському заводі селяни працювали за гроші. Але така форма праці небула
схвалена царем.
Спроби деяких поміщиків викорастати у господарстві машини,
дотримуватись нових агрономічних вимог, ввести п’ятипільну сівозміну не
повертати навіть витрачених коштів, та й кількість таких дворян була
незначна – 1,5% загального іх числа. Один із поміщиків Лівобережної
України, власник кількох тисяч кріпаків, висловлював таку думку про
поміщицьке господарювання:”Якщо весь хліб обмолоти восени, то що будуть
робити селяни та їхні родини взимку? Молотарка коштує гроші, вимагає
ремонту і утримання коней, а праця кріпака нічого не варта.”
Основна маса українських поміщиків бачила можливості прибутків не в
поліпшенні методів господорювання, а в посиленні економічного та
позаекономічного примусу кріпаків. Поміщики збільшували панську ріллю. Але
підриваючи основи селянського господарства, дворяни тим самим підривали
економіку своїх володінь.
Царська Росія з її практично необмеженими природними и людськими
ресурсами набувала розвитку в першій половини XIX в. дуже повільно. Зріст
товарно-грошових відносин, викликаючий зацікавленість поміщиків в
підвищеннім прибутку своїх господарств, за збереженням барщиної форми
експлуатації неминучо вів до розширення власної запашки поміщика.
Здійснюватися це могло лише за рахунок распашки інщих угіддь (лісних
масивів, покосів, інше), або за рахунок скорочення земільних наділів селян.
У першому випадку це призводило до нарушення складеного балансу в структурі
угоддь, скороченню поголів’я скотини (та, як наслідок, зниженню кількості
здобрення, виносного на поля). По-друге - підривалася економіка селянського
господарства. В Україні в першій половині XIX в. спостерігалися випадки,
коли поміщики зовсім відбирали землю в своїх селян, пер
Умар.Ш. был тут !!!!!
 
давайте изгоним мат !!!
 
ДОБРОЙ НОЧИ ОТ Ъ
ЛОКИ ИНО
 
ДМК МЭ
 
где инфааа?