Новости Словари Конкурсы Бесплатные SMS Знакомства Подари звезду
В нашей
базе уже
59876
рефератов!
Логин

Пароль

Батькивська влада Поняття речовогго права

Батькивська влада Поняття речовогго права.
Батькивська влада Поняття речовогго права



1. БАТЬКІВСЬКА ВЛАДА Жодна правова культура не знала такого неприхованого вираження володарювання. Інститут батьківської влади - це суворо національний інститут римських громадян: "Навряд чи є які інші люди, які мали б таку владу над своїми дітьми, що маємо ми, римські громадяни", - писав Гай. Самостійною особою (persona sui iuris) був тільки батько; сини і дочки були (personae alieni iuris) особами чужого права. Влада передусім встановлювалась над дітьми, народженими в римському законному шлюбі. На дітей, народжених в незаконному шлюбі, в конкубінаті, а також в будь-якому фактичному спільному житті, батьківська влада не поширювалася. Вони були чужими для нього. Мати дитини була завжди відома, навіть якщо вона зачала поза шлюбом. Батьком дитини вважали того, хто знаходиться у шлюбі з матір'ю дитини. Це юридична презумпція - положення, що не потребує доказів. Юрист Павло писав: "Батько - це той, на кого вказує шлюб". Крім народження дітей в законному шлюбі, батьківська влада встановлювалася шляхом узаконення або усиновлення. Узаконення - встановлення батьківської влади над власними дітьми, але народженими поза шлюбом. Так, батько міг визнати своїми дітей, народжених поза шлюбом. Так, батько міг визнати своїми дітей, народжених у конкубінаті. Узаконення провадилось за встановленою формою. Узаконення могло бути здійснено: а) шляхом наступного шлюбу батьків позашлюбної дитини; б) шляхом отримання відповідного імператорського рескрипту; в) шляхом зарахування сина в члени муніципального сенату (курії), а дочки - шляхом видання за члена муніципального сенату (на членів муніципальних сенатів покладалось зобов'язання поповнювати з власних коштів недоїмки з податків, внаслідок чого це звання приймалося неохоче і імператори вимушені були ввести заохочувальні міри; до їх числа відносилось й узаконення). Усиновлення - установлення батьківської влади над чужими дітьми, із якими батько кровними узами не пов'язаний. Усиновлення провадилось у формі арогації (arrogatio) чи адопції (adoptio). Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція - для осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. Внаслідок цього існували різні формальні акти усиновлення. З часом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений і його здійснювали на основі заяви перед судом чи імператором. Необхідні умови усиновлення: - всиновлювати може, як правило, тільки чоловік (жінка - як виняток, а саме якщо вона до усиновлення мала дітей і їх загубила); - всиновлювач не повинен бути підвладним (повинен бути persona sui iuris); - усиновлювач повинен бути старшим всиновлюємого не менш, ніж на 18 років (так як, за виразом римських юристів, "усиновлення наслідує природі", adoptio naturam imitatur). У відношенні аррогації потрібно ще, щоб магістрат провів розслідування обставин справи і з'ясував, чи не відіб'ється усиновлення невигідно на інтересах усиновлюваного. Узаконення і усиновлення дітей повністю прирівнювалося до народження їх в шлюбі, тобто вони повністю прирівнювалися за правовим статусом до дітей, народжених в шлюбі. Вони отримували правовий статус та ім'я свого усиновителя, право взаємного спадкування, поділу його соціального й громадського становища, на них поширювалася батьківська влада. Батьківська влада припинялася внаслідок: а) смерті батька чи дітей; б) звільнення з-під батьківської влади. Фактично батьківська влада була довічною навіть в розвиненому римському праві. Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та господарювання не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише досягнення сином високого громадського становища (посади консула, префекта, магістра) звільняло його від батьківської влади, що як право однобічне, могла бути і припинена в однобічному порядку - волею батька. Батько своїм волевиявленням мав право звільнити сина з-під своєї влади. Це дістало назву еманципації, форми якої були різноматні. Внаслідок еманципації син ставав особою свого права, набував повної правоздатності і господарської самостійності, хоча й втрачав спадкові права у своїй колишній сім'ї. Останнє обмеження швидко відпало, проте повністю влада батька не припинялась і після еманципації. Батько зберігав за собою право користування половиною майна сина. Влада батька над дітьми була безмежною. Він мав право на життя і смерть дітей з моменту народження їх: міг зберегти життя новонароджему чи викинути його, продати в рабство, застосувати будь-які покарання, проте згодом безмежне свавілля зменшується. В давні часи моральні (але не правові) норми забороняють викидати новонароджених. Законна заборона вводиться лише в період імперії. Продаж у рабство обмежується трьома разами. В період імперії батьківська влада обмежується в праві на життя дітей: синовбивство прирівнювалося до звичайного вбивства з кримінальною відповідальністю. Встановлюється контроль над дисциплінарною владою батька. У майнових відносинах батька і дітей так само безроздільно володарював батько. Домовласник - єдиний і неподільний власник сімейного майна. Майно, набуте дітьми, автоматично було власністю батька. При цьому майнова залежність дітей не послаблювалася з їх віком. Діти не мали права від свого імені здійснювати цивільно- правові угоди, бути власниками майна і в цьому наближалися до становища рабів. Для ведення господарства вони наділялися певним майном батька - пекулієм. У зв'язку з господарською діяльністю пекулія діти здійснювали деякі приватно-правові правочини. Однак, все, одержане за цими правочинами, переходило у власність батька. Таким чином, наступала відповідальність батька за здійснення правочини. З часом майновим патріархат обмежується. За Августа було встановлено, якщо син-воїн набував майно на війні, воно залишалося в його власності. В період імперії вводиться таке саме правило щодо майна, набутого сином на державній службі. Згодом деякі імператорські постанови приписували залишати у власності дітей (а не тільки синів) майно, одержане в спадщину після смерті матері чи інших родичів по її лінії. Це обмежувало майнову владу батька над дітьми, проте не усувало її повністю. На деяке майно, набуте дітьми, батько зберігав право довічного користування. Однак майнова самостійність дітей стає загальновизнаною. Послаблення і диференціація влади батька - наслідок зміни виробничих відносин, розкладу патріархальної сім'ї, індивідуалізації приватної власності, розвитку торгівлі. Ці фактори зумовили необхідність майнової незалежності повнолітніх членів сім'ї. Правові відносини між матір'ю та її дітьми також існували (хоча мати ніякої влади над дітьми не мала) і повністю залежали від форми шлюбу. При шлюбі з чоловічою владою мати поділяла стан своїх дітей, знаходилася (як і ї
Умар.Ш. был тут !!!!!
 
давайте изгоним мат !!!
 
ДОБРОЙ НОЧИ ОТ Ъ
ЛОКИ ИНО
 
ДМК МЭ
 
где инфааа?