Новости Словари Конкурсы Бесплатные SMS Знакомства Подари звезду
В нашей
базе уже
59876
рефератов!
Логин

Пароль

Культура одягу та зовнішність українців

Культура одягу та зовнішність українців.
Культура одягу та зовнішність українців Міністерство фінансів України



Дніпропетровська державна фінансова академія



Реферат

на тему:

Культура одягу та зовнішність українців



Виконал:
група

Перевірів:



Народний одяг українців — яскраве й самобутнє культурне явище, котре
не обмежувалося функціональним призначенням, завжди виступаючи у вигляді
упредметнювача духовних традицій народу та його світоглядних уявлень.
Разом з тим народний одяг несе в собі національну символіку та
найвиразніший знак національної культури. Статусу національного символу
український одяг набув у XVII— XIX ст., бо у побутовій свідомості він
ототожнювався із символічною постаттю козака, який здобував волю для
України. Тож не дивно, що художня й фольклорна традиції створили епічний
образ козака Мамая — своєрідного народного героя Запоріжжя з усією
символічною атрибутикою: довгі вуса, люлька, бандура, зачіска —
«оселедець», при коні зі збруєю та при шаблі.
Щодо козацького вбрання, то воно являло собою жупан, черкеску, барвисті
шаровари, шалевий пояс, шапку-кабардинку та вовняну бурку («вільчуру»).
Саме такий тип одягу, генетично пов'язаний із козацтвом, став основою
українського чоловічого костюма Запоріжжя, пізніше всієї Середньої
Наддніпрянщини, Лівобережжя й східних районів України, а відтак і інших
українських регіонів.
Одяг заможного козацтва вирізнявся вишуканістю та деякими
типологічними ознаками, запозиченими у польської шляхти. Його комплекс
складався з сорочки, виготовленої з тонкого полотна й розшитої шовком,
сріблом або золотом, заправленої в широкі сукняні, шовкові чи плисові
шаровари яскравого кольору. Поверх цього одягали жупан, підперезаний
золототканим персидським або слуцьким поясом, зверху ще й ферезею (шубу),
прикрашену дорогоцінною запонкою. В цілому одяг козацької старшини,
особливо рельєфно відтворений у гравюрах та іконах XVII—XVIII ст.,
наближався до одягу феодалів, насамперед польських феодалів.
Проте саме козацький одяг, що формувався спонтанно, до того ж, нерідко
вбираючи іншоетнічні компоненти, зокрема тюркські (скажімо, кунтуш —
верхній одяг з прорізами для рук та довгими «фальшивими» рукавами), став
символом національного українського одягу, а не селянський, котрий нібито
має більше прав на такий статус. Адже в етнічній традиційно-побутовій
культурі він посідав значне місце і має глибоке етнічне коріння.
Природа цього феномена грунтується на особливостях механізму
формування національних стереотипів, зокрема національних символів у
матеріальній народній культурі. Останні, як правило, виникають спонтанно,
як реакція на неординарну етносоціальну ситуацію, а нею у XVI—XVII ст. було
саме козацтво — оригінальне соціально-національне й історичне явище, певний
символ і певний етап розвитку української нації. В історичній пам'яті людей
воно матеріалізувалося, зокрема, через його атрибути, в тому числі й через
вбрання. З етнологічних теорій відомо, що зникнення якогось компонента, як
утилітарної речі, зі зміною структури традиційно-побутової сфери, в якій
вона колись функціонувала, не означає витіснення із свідомості носіїв
культури усталеного стереотипу уявлень, образу, що побутує нерідко значно
довше за предмет. Так трапилось і з козацьким одягом.
Складання образу національного українського одягу на козацькій основі
полегшувалося й через те, що він у принципових своїх рисах грунтувався на
слов'яно-українських традиціях, носієм яких було селянство. Формування
цього явища припало на XVI—XVIII ст., час, коли в традиціях розвитку
народного одягу з'явилися нові тенденції. По-перше, з комплексу одягу
зникли деякі архаїчні елементи: саме до XVI— XVII ст. слід віднести початок
витіснення стегнового типу одягу — плахти, дерги (горботки, обгортки) —
спідницями; по-друге, значне соціальне розшарування населення позначилося
на урізноманітненні й змінах одягу. Воно особливо посилилося з початком
XVIII ст., тобто з часу видання Петром І указу про обов'язкове носіння
всіма верствами населення (крім духовенства та селян) західноєвропейського,
угорського, пізніше німецького вбрання. Кардинальних змін зазнав у цей час
і військовий одяг, який також наслідував західноєвропейські зразки: кожному
«чину» належав свій одяг. До німецького вбрання переходило дворянство,
купецтво, міщанство та частково ремісники; селяни ж сприймали лише деякі
елементи європейського одягу, використовуючи, як і колись, традиційний
одяг. Більше того, й інші прошарки населення України тривалий час зберігали
традиції народного українського одягу особливо стійко в провінції та
сільській місцевості.
Український народний одяг, що формувався протягом сторіч і сягає
традицій Київської Русі, майже до XIX ст. являв собою складне етнокультурне
явище, в якому перепліталися і творчість народу, і його естетичні
уподобання, і світоглядні уявлення, і художні традиції. Він був свого роду
етносоціальним паспортом, що містив майже всю характеристику його носія, і
водночас образом етносу, віддзеркалюючи основні риси його ментальності.
На початку XVIII ст. традиційний одяг українців складався з кількох
комплексів — натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання,
регіональних типів та зональних варіантів. Обов'язковою приналежністю
комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно
створювали образ етнічного вбрання. Традиційний одяг розрізнювався ще й за
сезонними ознаками, статево-віковими (у цьому плані виділялися комплекси
чоловічого та жіночого одягу) й функціональними: існував одяг для
повсякденного носіння, а також святковий та обрядовий.
Основу натільного як чоловічого, так і жіночого одягу складала сорочка
різних типів: тунікоподібна, з плечовими уставками, з цільнокроєним рукавом
та на кокетці. Сорочки слугували також за вихідний вид одягу: чоловічі — з
прямим розрізом ворота, жіночі — з поликами. Українські чоловічі сорочки,
як правило, заправляли в шаровари, як це було прийнято серед запорізьких
козаків та селян Середньої Наддніпрянщини, або домоткані штани (гачі,
ногавиці), більш поширені на Прикарпатті.
Чоловічий костюм доповнювався червоним або зеленим вовняним поясом,
смушковою шапкою, чобітьми з чорної або
Умар.Ш. был тут !!!!!
 
давайте изгоним мат !!!
 
ДОБРОЙ НОЧИ ОТ Ъ
ЛОКИ ИНО
 
ДМК МЭ
 
где инфааа?